Чорнобильська катастрофа   
26 квітня 1986 року в Україні трапилася наймасштабніша техногенна катастрофа сучасності — аварія на Чорнобильській атомній електростанції.
   Вночі о 1.23 (за московським часом, що діяв тоді в УРСР) на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС в результаті серії теплових вибухів був зруйнований реактор. Значна кількість радіоактивних речовин потрапила в навколишнє середовище, це зокрема ізотопи урану, плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137 (період напіврозпаду 30 років), стронцію-90 (період напіврозпаду 28 років). За розрахунками експертів, сумарний вихід радіоактивних матеріалів становив 50 млн. кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, скинутих в 1945 році на Хіросіму.
   Радіоактивна хмара, що утворилася в результаті аварії, пройшла над європейською частиною колишнього СРСР (Україна, Білорусь, Росія), Східною Європою, Скандинавією, Великобританією і східною частиною США.
Радіоактивними нуклідами було забруднено понад 145 тис. кв. км території України, Республіки Білорусь і Російської Федерації — близько 5 тисяч населених пунктів в цих країнах; з них в Україні — 2218 селищ і міст з населенням приблизно 2,4 млн. осіб.
   Влада СРСР два тижні замовчувала масштаби аварії, яка стала найбільшою техногенно-екологічною катастрофою сучасності. 19 вересня 1986 на прес-конференції для радянських і іноземних журналістів про аварію на ЧАЕС було заявлено: 2 осіб загинули в момент аварії, 29 померли пізніше, на стаціонарному лікуванні — 11 осіб.
   Населення попередили про небезпеку зараження з великим запізненням. Перше офіційне повідомлення по телебаченню зробили лише 28 квітня. До цього часу підвищення радіаційного фону уже зареєстрували в Швеції — за ізотопним складом радіоактивної хмари фахівці визначили, що сталася аварія на атомній станції.
   25 квітня 1990 року Верховна Рада СРСР офіційно визнала, що попередня інформація про масштаби катастрофи є результатом брехні і неправильної оцінки масштабів аварії. За інформацією СБУ України, до 1991 року Чорнобиль забрав життя 12 тисяч громадян СРСР, в основному військовослужбовців. Радянські органи влади надали в МАГАТЕ неправдиві відомості про викид в атмосферу 3% радіоактивних речовин, тоді як реальний викид становив 60 — 80%.
   В 1986-1987 роках в роботах з ліквідації наслідків катастрофи взяли участь близько 600 тисяч осіб. 200 тис. з них отримали підвищені дози опромінення, повідомляє «Інтерфакс-Україна».
   За офіційними даними загалом внаслідок Чорнобильської аварії потерпіли близько 5 млн. осіб, з них понад 2,6 млн. українців, у тому числі більше 600 тис. дітей.
   Після аварії на Чорнобильській АЕС з потерпілих районів евакуювали 116 тисяч мешканців. Ще 230 тисяч були переселені із зараженої зони. Серед них значно вищий, ніж в середньому по Україні, рівень захворювань органів дихання, щитовидної залози та інших.
   Тим часом частина переселенців повернулася в села. Зараз на заражених територіях проживають більше 300 самоселів.
   Через 20 років після аварії на ЧАЕС оцінки її впливу на здоров'я людей дуже суперечливі. Чорнобиль називають ще і інформаційно-комунікативною катастрофою, оскільки точне число жертв важко визначити. Вважається, що велика їх частина померла або помре від раку. Достатньо складно визначити, чи є ці випадки наслідком аварії або ж викликані іншими причинами.
   Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) відзначає, що в Україні, Росії і Білорусі діагностовано більше 5 тис. випадків раку щитовидної залози у людей, які були під час чорнобильської аварії дітьми і підлітками. В найближчі роки в цих країнах від раку помруть ще приблизно 9 тисяч осіб, говориться в доповіді цієї організації.
   Фахівці ВООЗ прогнозують, що наслідки чорнобильської катастрофи приведуть до загибелі 16 тис. жителів Європи. Своєю чергою британський вчений Іан Ферлі оцінює цифру жертв чорнобильської трагедії в 30-60 тис.
   Сьогодні екологи Greenpeace не погоджуються з оцінками МАГАТЕ і ООН і заявляють про смерть 100 тис. людей в цілому світі тільки від онкологічних захворювань, викликаних Чорнобилем. В МОЗ України відзначають стійкі негативні зміни в стані здоров'я дітей. Зростання захворюваності дітей раком щитовидної залози почалося з 1989 року. За даними Інституту ендокринології і обміну речовин АМН України, за 1989-2004 рр. тільки в Україні було прооперовано 3400 осіб, які були дітьми і підлітками на момент аварії.
   Медики також вважають, що напередодні 20-х роковин Чорнобильської катастрофи медико-демографічна ситуація в Україні на радіоактивно забруднених територіях продовжує формуватися в умовах демографічній кризи. З 1991 року смертність населення перевищила народжуваність. В результаті середньорічна чисельність населення країни з 52,179 млн. в 1993 році зменшилася до 47,451 млн. в 2004 році. Погіршенню демографічної ситуації сприяла несприятлива, серед іншого і в результаті Чорнобильської катастрофи, екологічна ситуація.

ЗАХАРЕНКО ОЛЕКСАНДР АНТОНОВИЧ
(02.02.1937 – 30.04.2002)
2 лютого 2007 року минає 70 років від дня народження видатного українського педагога, директора Авторської Сахнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Корсунь-Шевченківського району, заслуженого учителя України, народного учителя СРСР, народного депутата Верховної Ради СРСР двох скликань, академіка, дійсного члена Академії педагогічних наук України, члена-кореспондента Академії педагогічних наук СРСР, іноземного члена Російської академії освіти Олександра Антоновича Захаренка.
Завдяки самовідданій праці О.А.Захаренко здобув громадське визнання і шану. За багаторічну плідну роботу з навчання і виховання молоді, активну участь у громадському житті він нагороджений орденом Леніна, орденом „Знак пошани”, медаллю А.С.Макаренка, медалями К.Д.Ушинського та „За трудову відзнаку”, значком „Відмінник освіти СРСР” та „Відмінник народної освіти України”, а за чотирьохтомне видання „Енциклопедія шкільного роду” про громаду села Сахнівки Корсунь-Шевченківського району його визнано кращим освітянином 2001 року, лауреатом відзнаки „Засвіти вогонь”.
Відповідно до спільного наказу Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України від 14.07.2005 №412/31 „Про відзначення дня народження О.А.Захаренка” ця дата широко відзначатиметься педагогічною громадськістю України.
Захаренко О.А. народився 2 лютого 1937 року у м.Кам'янці Черкаської області. З 1959 року після закінчення Черкаського педагогічного інституту і до кінця своїх днів він присвятив себе педагогічній праці у Сахнівській загальноосвітній школі (39 років). За цей час невеличку сільську школу він підняв до рівня широко відомої в Україні і за її межами Сахнівки, а сам виріс до рівня педагога-академіка.
Реформування сільської школи О.А.Захаренко розпочав ще у 70-80 роки минулого століття. За досвідом у бригадне село Сахнівку їздили зі всього світу: з Канади і Німеччини, з Китаю і Японії. Знали про Сахнівську школу і у Сполучених Штатах Америки. Щороку школу відвідувало не менше 20 тисяч педагогів.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 01.02.2002 №61 школа, з якою пов'язана доля Олександра Антоновича, отримала статус авторської і має назву „Авторська Олександра Антоновича Захаренка середня загальноосвітня школа с.Сахнівки Корсунь-Шевченківського району Черкаської області”.
Гуманістична концепція виховання дитини, увага до її творчого потенціалу є основоположними у Сахнівській школі. Під мудрим керівництвом О.А.Захаренка звичайна сільська школа стала містечком творчості, пізнання. Педагогічну концепцію О.А.Захаренка визначають як дитиноцентричну, оскільки дитина у Сахнівській школі є центром уваги і рівноваги.
За життя Олександр Антонович Захаренко видав дві книги: „Школа над Россю” (у співавторстві з С.М.Мазуриком), „Поспішайте робити добро”; у передсмертний рік написав майже одночасно три книги:
„Енциклопедія шкільного роду” (2001р.)
„Поради колезі, народжені у школі над Россю” (2002р.)
„210 шкільних лінійок” (2002р.)

Що значить бути гідним?
Ти знаєш, що ти людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя єдина,
Мука твоя єдина,
Очі твої одні.
В. Симоненко
У наш нелегкий час, коли шкала цінностей повністю перевернута, коли ма¬теріальні блага важать більше від духовних надбань, починає здаватися, що вже щезли благородство та честь, доброта та милосердя. Але це не так! Є цінності, які не зникнуть ніколи, на них не вплинуть історичні кризи. Ці цінності наро¬джені, щоб жити вічно.
Є така тонка і ніжна, сильна і мужня, недоторкана і незламна річ — гідність людської особистості. У житті людина зустрічається з чесністю та підлістю, щас¬тям та горем; у житті бувають миті не тільки радості, а й страждання, душу пере¬вертають всепоглинаюча любов і почуття ненависті; бувають такі ситуації, коли потрібно відмовлятися від чогось і йти на жертву задля блага рідної, близької людини, потрібно піднестися силою своїх думок, переконань над почуттями та емоційними поривами.
Усе це вимагає гідності. Треба з гідністю жити, працювати, з гідністю корис¬туватися матеріальними і духовними благами, на які ти маєш право, з гідністю переживати радість і горе, з гідністю хворіти і прожити свою останню годину, бо коли настане час відповідати за всі свої думки, слова та вчинки перед самим строгим суддею, якого не можна підкупити або вмовити, — перед своєю Сові¬стю, не в кожного вистачить мужності зазирнути в її очі — на це здатна тільки людина, як зберегла свою гідність.
У найважчих обставинах, навіть тоді, коли життя здається неможливим, не можна переступати ту межу, за якою кінчається володарювання розуму над на¬шими вчинками і починається темна стихія інстинктів та егоїстичних бажань. Треба берегти, утверджувати, розвивати, підносити свою гідність!
Корінь гідності — у благородних переконаннях і думках, саме тому так важ¬ливо очистити свою душу від чорних думок і плекати у ній тільки добрі почуття.
Гідність і чистота думки — речі взаємозалежні, бо не може людина з поганими думками та заплямованою совістю називатися гідною, і навпаки — якщо людина гідна, то вона ніколи не принизить себе до безчесних намірів або амо¬рального вчинку. Людина, яка має гідність, завжди буде діяти згідно з закона¬ми честі та совісті, благородства та милосердя — вона ніколи не підставить під¬ніжку, не встромить ножа у спину, не буде даремно давати обіцянки — вона за будь-яких обставин дивиться у вічі, незважаючи на те, хто перед нею — друг чи ворог. І все на своєму шляху ця людина зустрічає з високо підведеною головою, вона завжди дивиться тільки вперед, що б не чекало на неї у майбутньому — і долає всі перешкоди з гідністю.
Не може при добрі той жить,
Хто хоче злу й добру служить,
Бо, хтівши догодить обом,
Він швидко стане зла рабом.
(І. Франка)
Гідність — це мудрість тримати себе в руках. Вона ніжна й тендітна і водно¬час міцніша від броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі — непорочність і чисто¬та душі. Та якщо її занедбати, як відбувається самогубство і цілковите знищен¬ня — тлін і порох, душа всеспалюється, і залишаються тільки руїни.
Благородство людської особистості виявляється в тому, наскільки мудро і тонко людина може визначити, що гідне і що негідне. Гідне повинно стати са¬мою суттю духовної культури, негідне ж — викликати зневагу.
А правда лиш одна — вона колюча,
Гірка й жорстока. І завжди в біді,
Тож мужнім будь — оборони її.
(А. Малишко)